«Слово товаришеві Спиридонову»
XXII з`їзд радянської компартії, що пройшов 17-31 жовтня 1961, став історичним відразу з багатьох причин:
- виявився першим з 22 вищих партійних зборів, проведеним у Великому Кремлівському дворце-
- прийнятий документ, названий «Моральний кодекс будівника комунізму» -
- з «гнізда» вилетіла і відправилася по країні крилата фраза нового вождя країни Микити Хрущова про те, що нинішнє і всі наступні покоління його співвітчизників стануть жити в комуністичному суспільстві-
- напередодні відкриття була підірвана надпотужна термоядерна бомба, яка стала своєрідною демонстрацією військової могутності СРСР і, мабуть, придавшая Хрущову впевненості у своїх поступках-
- всього за день до закриття оголошено про поспішному перепохованні колишнього генсека вже як звичайної людини.
Що цікаво, формальним ініціатором такого кроку державного рівня і значення, напевно прийнятого задовго до з`їзду, став не Хрущов і не один з авторитетних членів Політбюро начебто Фрола Козлова, Анастаса Мікояна або Михайла Суслова. Сказати мова і зажадати прибрати Сталіна з Мавзолею доручили який не мав ні ініціативою, ні ораторським мистецтвом чолі Ленінградського обкому Івану Спиридонову. До слова, незабаром товариша Спиридонова, в боротьбі з культом особи до цього не поміченого, з посади через хронічне сну на робочому місці зняли.
Сусід Леніна
Про те, наскільки довго Сталін перебував без уваги лікарів, яких просто боялися викликати на підмосковну дачу без дозволу самого «Хазяїна» або Лаврентія Берії, сказано і написано дуже багато. Чи не менше фактів і можливих слів залишилися захованими. Тим самим породивши, що природно, масу домислів і просто чуток. 6 березня тіло 73-річного генералісимуса перевезли до столиці, залишивши на три доби серед колон Будинку Союзів. Але вжиті НКВД і Політбюро термінові заходи безпеки, причому з розряду «підвищених», безпечним прощання з покійним багатьох тисяч людей явно не зробили.
Тільки в тисняві, що трапилася на Трубній площі, пізніше охрещеною «трупної», загинули майже двісті скорботних. За відомостями же західних «радіоголосів», жертв виявилося набагато більше. Давши можливість радянським людям і комуністам інших країн досхочу посумувати, тимчасово залишився без голови керівництво країни прийняло рішення потіснити що знаходиться в Мавзолеї майже 30 років забальзамоване Володимира Леніна. І 9 березня розмістило в ньому, разом з першим керівником СРСР, ще й другого. Таким ось чином Йосип Віссаріонович пролежав більше восьми років.
«Сталін, на вихід!»
Дружно поаплодувати настільки «сміливого» доповідачу з Ленінграда, делегати одноголосно затвердили фактично вже підготовлене рішення про те, що їх зловживав владою і став справжнім злочинцем недавній ще партійний вождь повинен «покинути приміщення». Добре, що в комуністичному запалі небіжчикові не запропонували зробити це самостійно. Намагаючись здійснити, праведний, на їхню думку, нехай і посмертний суд, члени Політбюро настільки поспішали, що наказали винести тіло поваленого ними кумира мільйонів вже наступної ночі. Тихо перепоховавши в стіні Кремля поруч із Омеляном Ярославським і Розалією землячки. І, всупереч протоколу, обійшлися без урочистих промов, вінків і покладеного вищому офіцеру почесної варти і військового салюту!
А раптом вкрадуть?
Історики свідчать: майданчик, де в результаті Сталін зараз і лежить, була обрана тільки після довгих дискусій за участю всього Політбюро. Правда, Хрущов пропонував закопати Йосипа Віссаріоновича на Новодівичому кладовищі, неподалік від дружини і дочки. Але з побоювання, що тіло можуть відвезти до Грузії, від цієї ідеї відмовився. У підсумку всі проголосували за пропозицію узбецького лідера Нурітдіна Мухітдінова поховати Сталіна у Кремля разом з багатьма іншими важливими радянськими політиками, воєначальниками та іншими державними діячами та зарубіжними комуністами.
Втім, через роки факт поховання генсека саме в центрі Москви почали піддавати сумніву. Наприклад, за версією канадського історика українського походження Грега Синько, там спочиває один з двійників. А сам Сталін нібито був таємно вивезений в Гімалаї, де, начитавшись в молодості буддистської літератури, сподівався знайти вічне безсмертя.