ЧОМУ 1945-1953 роки називають апогеєм сталінізму

Сталінізмом називають тоталітарну політичну систему, яка була локалізована в історичних рамках 1929-1953 рр. Саме поствоєнній період історії СРСР з 1945 по 1953 рр. сприймається істориками як апогей сталінізму.

Загальна характеристика сталінізму

Епоха сталінізму відрізнялася переважанням командно-адміністративних методів управління державою, зрощенням Комуністичної партії і держави, а також жорстким контролем за всіма сторонами соціального життя. Багато дослідників вважають, що сталінізм - одна з форм тоталітаризму.

З одного боку, період перебування Сталіна при владі був ознаменований перемогою у ВВВ, форсованої індустріалізацією, перетворенням СРСР на наддержаву і розширенням його військового потенціалу, посиленням геополітичного впливу СРСР у світі, встановленням комуністичних режимів у Східній Європі. З іншого боку, такими вкрай негативними явищами як тоталітаризм, масові репресії, насильницька колективізація, знищення церков, створення системи таборів ГУЛАГ. Число жертв сталінських репресій перевищило мільйони чоловік, було знищено дворянство, офіцерство, підприємці, мільйони селян.

Апогей сталінізму

Незважаючи на те, що саме в 1945-1953 рр. було відчутним вплив демократичного імпульсу на хвилі перемоги у ВВВ і спостерігалися деякі тенденції у бік ослаблення тоталітаризму, саме це період прийнято називати апогеєм сталінізму. Після посилення позицій СРСР на міжнародній арені та зміцнення його впливу в Східне Європі, культ особи Сталіна («вождя народів») досяг свого піку.

Формально було зроблено деякі кроки в бік демократизації - припинено надзвичайний стан, поновилися з`їзди суспільно-політичних організацій, була проведена грошова реформа і скасовані картки. Але на практиці відбулося посилення репресивного апарату, а панування правлячої партії тільки посилилося.

У цей період основний удар репресій припав на які опинилися у німецькому полоні радянських військових (2 млн з них потрапили в табори) і на жителів окупованих німцями територій - населення Північного Кавказу, Криму, Прибалтики, Західної України і Білорусії. Цілі народи були звинувачені в пособництві фашистам (кримські татари, чеченці, інгуші) і депортовані. Чисельність ГУЛАГА помітно зросла.

Удари репресій також були нанесені по представникам військового командування (сподвижників маршала Г. К. Жукова), партійно-економічній еліті («Ленінградське справа»), діячам культури (критика А. Ахматової, М. Зощенко, Д. Шостаковича, С. Прокоф`єва та ін.), вченим (генетикам, кібернатікам та ін.), єврейської інтелігенції. Останнім актом репресій стало виникло в 1952 р «справа лікарів», яких звинуватили в навмисно неправильному лікуванні вождів.