Зустрічаються випадки, коли мовчання в упор на людях відбувається через ураженої гордості. Наприклад, дитина не вимовляє деякі букви або заїкається. Якщо він при цьому має високий інтелект, то це виявляється дуже травмуючим обставиною і малюк краще мовчати, ніж говорити неправильно або не так, як усі діти.
Але найчастіше об`єктивних причин для мутизма (саме так називається небажання говорити) у дитини просто немає. Розмовляти малюк може нормально, адекватно сприймати світ. Тоді вже йдеться не про атузме (хвороби повного занурення в себе), ні про розумову відсталість, ні про психологічну травму. Це, швидше за все, патологічне прагнення до лідерства. Малюкові хочеться панувати і командувати, але оцінюючи свої сили, він розуміє, що володіє тільки своєю сім`єю. Хоча часто й інші дорослі проявляю підвищену увагу: хтось намагається розговорити, хтось просто пожаліти.
Якщо дитина постійно мовчить, то також треба звернути увагу на його стосунки з матір`ю, оскільки вона повинна постійно бути з малюком, інакше дитя втрачає прямий зв`язок зі світом. З одного боку, це і ускладнює життя матері, позбавляє її від особистого простору, з іншого ж боку - маму влаштовує відчуття необхідності і незамінності. Саме тому матері треба розібратися з двосторонньою залежністю, без цього впорається з мутизмом дітей практично немає шансів.
Після цього треба докласти ще одне зусилля - перебудувати свої відносини з чадом. Не тільки словами, а й ділом подаруйте йому самостійність. Для цього можна тонко поставити малюка в безвихідь, коли він прагнучи до своїх цілей буде просто змушений сказати стороннім пару слів. Приміром, нічого не купуйте, краще дайте гроші і відправте в ларьок за цукерками або морозивом. Тільки не треба вмовляти! Не хоче - залишиться без солодощів. Такі ситуації потрібно створювати кожен день.
Само собою, важко зустріти десь дорослих людей зі здоровим розумом, які ні говорять ні слова. З часом такий мутизм проходить, але до моменту дозрівання мутіста до спілкування з людьми психіка людини непоправно деформується.