ІСТОРІЯ створення лампочки розжарювання

Лампа розжарювання - джерело світла, що складається з прозорого ваккуумірованного судини, який може бути заповнений інертним газом і вміщеного в нього тіла напруження. Видиме світло така лампа випромінює за рахунок нагріву електричним струмом тіла напруження, яке, як правило, представляє з себе спіраль, виготовлену з вольфрамових сплавів.

Дугові лампи

Прабатьком лампи розжарювання можна вважати дугові лампи, які з`явилися дещо раніше. Джерелом світла в таких лампах служило явище вольтової дуги. Вважається, що першим спостерігав це явище російський вчений Василь Петров в 1803 році. Для отримання вольтової дуги він використовував велику батарею елементів і 2 стержня з деревного вугілля. Пропустивши через стрижні струм, він з`єднав їх кінці і розсунув їх, одержавши дугу. У 1810 році те ж саме зробив англійський фізик Деві. Обидва вчених написали наукові статті, в яких стверджували, що вольтова дуга може мати практичне застосування в цілях освітлення.

Дугові лампи на основі вугілля мали серйозні недоліки: стрижні згорали дуже швидко, їх треба було постійно посувати назустріч один одному по мірі згоряння. Незважаючи на це, багато вчених продовжували працювати над удосконаленням дугових ламп, але повністю позбавитися від властивих дуговим лампам недоліків їм так і не вдалося.

Лампи розжарювання

Вважається, що першу лампу розжарювання виготовив в 1809 році вчений Деларю, тілом напруження в тій лампі стала платинова дріт. Лампа виявилася непрактичною і недовговічною, тому про неї досить швидко забули. Наступним кроком у широкому поширенні ламп розжарювання сал патент на Нитяні лампу, отриманий російським винахідником Лодигіним в 1874 році. Дана лампа складалася з вакуумованого посудини з тілом розжарювання у вигляді тонкого стержня з роторного вугілля. Але і ця лампа була ще дуже далека від досконалості, хоча й отримала невелике практичне застосування.

Так тривало до того моменту поки в середині 1870-х років в процес не включився знаменитий і талановитий американський винахідник Едісон. За справу винахідник взявся з властивим йому розмахом. У пошуках найбільш оптимального матеріалу для нитки було випробувано більше 6000 різних сполук і речовин, на які було витрачено величезну на той час сума в 100 тисяч доларів. В результаті проведених дослідів він зупинився на нитки з обвуглених бамбукових волокон і зробив на їх основі кілька десятків ламп.

Але лампи, в яких використовувалися бамбукові нитки, були дуже дорогими у виробництві, тому дослідження продовжилися. В остаточному варіанті лампа розжарювання представляла з себе: вакуумований скляний ковпачок, в якому між двома платиновими електродами містилася виготовлена за допомогою складних операцій нитку на основі бавовни, все це насаджували на цоколь з контактами. Виробництво таких ламп було дуже складним і дорогим, що не завадило Едісону виготовляти їх протягом декількох десятків років.

Весь цей час продовжував свою роботу і Лодигін, завдяки чому йому в 1890-х роках вдалося винайти і запатентувати кілька типів ламп, тілами розжарювання в яких стали нитки з тугоплавких металів. У 1906 році він продає патент на вольфрамову нитку американської компанії «General Electric» і будує в США завод з електрохімічного виробництва титану, хрому і вольфраму. Проданий патент має обмежене застосування через високу вартість вольфраму.

У 1909 році фахівець в області вакуумної техніки фірми «General Electric» Ірвінг Ленгмюр шляхом введення в колби важких благородних газів збільшує термін служби ламп. У 1910 році вольфрамова нитка завдяки винаходу Вільямом Д. Кулідж поліпшеного способу виробництва витісняє всі інші види ниток. Лампи розжарювання отримують широке практичне застосування, що дійшов і до наших днів.