ІСТОРІЯ музики: скрипковий ключ

Скрипковий ключ відомий навіть далеким від музичного мистецтва людям. Цей знак ставиться на початку нотного стану, як би відкриваючи його, тому його і називають ключем.

У сучасній музичній запису - нотації - використовується нотний стан, що складається з п`яти лінійок. Ноти розташовуються і на лінійках, і між ними.

Таким способом на нотному стані можна розмістити всього лише одинадцять нот, не більше. Це менше двох октав, а музиканти використовують набагато більше. Як же записати всі інші ноти? Правда, використовуються ще й додаткові лінійки зверху і знизу, але якщо їх більше чотирьох, музиканту вже стає дуже важко орієнтуватися. Ось тут і приходять на допомогу особливі знаки - ключі.

Значення ключа в нотного запису

Музикант, дивлячись на нотний стан, точно знає, де яка нота знаходиться. Це стає можливим тому, що у нього є точка відліку: між другою і третьою лінійками знаходиться ля першої октави. Отже, на крок вище - на третій лінійці - буде нота сі тієї ж октави, а на другий - сіль і т.д.

Але ж будь-яка система відліку вельми умовна. Якщо змінити вихідну точку, зміниться вся система. Так, не вдаючись до великої кількості додаткових лінійок, можна опинитися в будь октаві.

Саме тому італійський музичний теоретик Гвідо д`Ареццо, що заклав основи сучасної нотації, придумав особливі знаки - ключі. Їх призначення - вказувати точку відліку на нотному стані, ту ноту, щодо якої визначаються всі інші.

Написання скрипкового ключа

Форма ключів - це видозмінені латинські літери. Крім складової системи (до, ре, мі і т.д.) існує і більш давня система позначення нот - буквена. У цій системі нота соль першої октави позначається латинською буквою G. Саме її положення на нотному стані вказує скрипковий ключ, його завиток охоплює другу лінійку. Тому його ще називають «ключем сіль», а форма його - видозмінена буква G.

Використовуючи скрипковий ключ, можна без особливих проблем записувати ноти в діапазоні від соль малої октави до мі четвертою. Саме в такому діапазоні грають скрипалі, тому ключ і називається скрипковим.

Але колись існував і інший скрипковий ключ, для більш високої теситури. Його писали на першій лінійці, поміщаючи там сіль першої октави. Такий ключ використовували у Франції в XVII столітті, тому його називають давньофранцузька.

Іноді до скрипковий ключ знизу або зверху додається маленька вісімка. Це означає, що всі ноти потрібно грати відповідно нижче або вище на октаву.

Крім скрипкового ключа, існують і інші: ключ фа (басовий, баритональний і бас-профундовий) і ключ до (альтовий, тенорові і меццо-сопрановий).