Як аналізувати літературні твори

Можливі кілька шляхів аналізу художнього тексту. Це може бути повний, так званий філологічний аналіз тексту, або звичайний, так званий культурологічний аналіз.

Назва твору:

Назва художнього твору завжди прагне так чи інакше, але дати вказівку читачеві, на що необхідно зробити особливий акцент при подальшому розгортанні тексту. Це стосується і до прозового і до поетичного текстам. Якщо як таке в поетичному тексті заголовок не ухвалено, то значить смислове наповнення настільки неосяжно (навіть для автора), що укласти його в окремо взяту стислу фразу (по відношенню до тексту в цілому) неможливо (і тому «назвою» такого вірша традиційно вважається початкова рядок).

Однак, можливо навмисне прагнення автора заплутати читача, що властиво, наприклад, дадаїзму, або «оголення» прийому віршування, що властиво футуризму, але в цьому випадку це не прагнення автора до ускладнення шляху для читача до сенсу, а один із принципів поетики в цілому .

Жанр:

Важливим компонентом при аналізі художнього твору є визначення його жанрової своєрідності.

Так в прозі жанр визначатиме масштаб зображуваного. Якщо перед читачем розповідь, то само собою, що у творі зачіпається якась приватна, конкретна проблематика (наприклад, тема самотності в оповіданні Чехова «Туга»). Якщо читач визначає жанр знаходиться перед ним твори, як роман, то й охоплення подій буде в ньому набагато крупніше, а, виходячи з цього, велика кількість переплітаються смислових шарів буде вказувати на «всеосяжність» твори, претензію його на універсальність (наприклад, тема духовного шляху героя, розкривається в образах князя Андрія і П`єра Безухова, що примикає до неї тема боротьби духовного і тілесного в людській природі, «думка народна» за визначенням самого Толстого, виклад авторської концепції історії).

Той же підхід необхідний і до віршованого тексту. Наприклад: якщо віршований текст є одическим твором, то зрозуміло мета і суть його в прославленні особи, якій воно адресоване. Якщо це елегія, то основою твору є якісь непевні «задумливі» переживання і, по суті, текст є самоаналізом (умовно кажучи) ліричного героя.

Культурний контекст:

Знання епохи, в яку створювався текст, її реалій, в чому буде сприяти успішному аналізу художнього твору. Знаючи, що творчість Фонвізіна, Корнеля розвивалося в руслі класицизму, і з`ясувавши основний конфлікт даного літературного напряму (боротьба між обов`язком і почуттям, вирішуються на користь першого) неважко перевірити на прикладі тексту наявність у ньому подібної теоретичної бази. Або ж, аналізуючи твір романтичної епохи, перед читачем одразу виникає цілий перелік проблем, що хвилюють діячів зазначеного напрямку (тема шляху художника, подолання двоемірія, конфлікт героя і суспільства і т. Д.).