ЯК проводять аудіограму? :: Мода і стиль

Зниження слуху, іменоване також приглухуватістю - одне з найсерйозніших порушень. Високий ступінь приглухуватості робить людину інвалідом. Особливо страшна вроджена приглухуватість або придбана в ранньому дитинстві, адже в цьому випадку дитина позбавляється можливості навчитися говорити і розуміти мову.

На щастя, вкрай рідко втрата слуху буває повною. Навіть при зниженні слуху до 90 децибел і вище, що прирівнюється до глухоти, людина все-таки щось чує на дуже великій гучності і на певних частотах. Це дозволяє таким хворим користуватися слуховими апаратами.

Лікар-сурдолог повинен налаштувати слуховий апарат відповідно особливостям слуху пацієнта. Для цього потрібно знати, на яких частотах і на який гучності він чує. Все це позначається на спеціальній схемі - аудіограмі. Вона складається у ході особливої діагностичної процедури - аудіометрії.

Аудіометрія

Для діагностики слуху використовується спеціальний прилад - аудіометр.

З точки зору пацієнта процедура вельми проста. На нього надягають навушники, в які подаються звуки різної частоти. На кожному звуці поступово наростає гучність. Коли пацієнт почує звук, він повинен натиснути кнопку. Як тільки це відбудеться, лікар відзначає відповідні показники в таблиці, що представляє собою систему координат: по горизонталі - частоти в герцах, по вертикалі - гучність в децибелах. Звук подається по черзі в ліве і праве вухо. Точки, зазначені у таблиці, з`єднуються у вигляді кривої, що дає повне уявлення про стан слуху пацієнта.

При аудіометрії діагностується не тільки повітряна провідність, а й кісткова, результати заносяться в окрему частину таблиці.
Головне призначення слухового апарату - дати людині можливість розуміти мову, тому основна увага при діагностиці слуху приділяється саме мовним частотам: 250, 500, 1000, 2000 і 4000 герц. Для цих показників виводиться середнє арифметичне, це число і є показником середньої втрати слуху.

Інші методи діагностики слуху

Метод аудіометрії не завжди застосуємо. Він розрахований на людей, які розуміють мову (хоча б жестовую), їм можна пояснити, що від них вимагається. Це неможливо, якщо мова йде про грудне дитину. Але діагностувати слух таким дітям необхідно, адже чим раніше вони почнуть носити слухові апарати і займатися з сурдопедагогом, тим успішніше буде їх мовленнєвий розвиток.

У цьому випадку діагностику починають з реєстрації отоакустичної емісії (ОАЕ) - слабких звукових коливань, що генеруються равликом. У вуха дитини вводяться м`які зонди, з`єднані з апаратом і містять мініатюрні прилади - мікрофон і телефон. Через мікрофон подаються високочастотні звуки у вигляді клацань, телефон фіксує відповідь равлики. Таку процедуру можна проводити навіть новонародженим, і в ряді випадків це процедури буває достатньо, щоб виключити порушення слуху (наприклад, коли йдеться про недоношеному дитину, яка може не реагувати на звуки з іншої причини).

Більш точні результати дає метод реєстрації коротколатентних слухових викликаних потенціалів. У вуха дитини вводяться мікрофони, а до голови під`єднуються електроди. У мікрофони подаються звуки різної частоти і гучності, як це робиться і при аудіометрії, а за допомогою електродів фіксується реакція кори головного мозку. Якщо реакції немає, значить, дитина не чує даний звук.

Обидва методи доповнюються тімпанометрія - перевіркою реакції з боку барабанної перетинки.

Сукупність цих методів дозволяє не тільки діагностувати стан слуху пацієнта, а й визначити, в якому відділі має місце патологія, яка викликала його зниження: в середньому вусі, равлику, слуховому нерві або слуховий зоні головного мозку.