Істина як філософське поняття

Класичне філософське визначення істини належить Арістотелем: відповідність інтелекту реальної речі. Саме ж поняття істини введено іншим давньогрецьким філософом - Парменидом. Він протиставляв істину думку.

Поняття істини в історії філософії

Кожна історична епоха пропонувала своє розуміння істини, але в цілому можна виділити два напрямки. Одне з них пов`язане з концепцією Аристотеля - істина як відповідність мислення об`єктивної реальності. Такої думки дотримувалися Фома Аквінський, Ф. Бекон, Д. Дідро, П. Гольбах, Л.Фейербах.

В іншому напрямку, висхідному до Платона, істина розглядається як відповідність Абсолюту, ідеальної сфері, що передує матеріальному світу. Такі погляди присутні в працях Аврелія Августина, Г. Гегеля. Велике місце в такому підході займає уявлення про вроджені ідеї, присутніх в людській свідомості. Це визнавав, зокрема, Р. Декарт. И.Кант теж пов`язує істину з апріорними формами мислення.

Різновиди істини

Істина в філософії розглядається не як щось єдине, вона може поставати в різних варіантах - зокрема, як абсолютна або відносна.

Абсолютна істина - це вичерпне знання, яке не підлягає спростуванню. Наприклад, твердження, що в даний час не існує французького короля - це абсолютна істина. Відносна істина відтворює реальність обмежено і наближено. Закони Ньютона - приклад відносної істини, адже вони діють тільки на певному рівні організації матерії. Наука прагне до встановлення абсолютних істин, але це залишається ідеалом, досягти якого на практиці неможливо. Прагнення ж до нього стає рушійною силою розвитку науки.

Г. Лейбніц розрізняв необхідні істини розуму і випадкові істини факту. Перші можуть бути перевірені принципом суперечності, другі спираються на принцип достатньої підстави. Місцеперебуванням необхідних істин філософ вважав розум Бога.

Критерії істинності

Критерії того, що слід вважати істинним, розрізняються залежно від філософської концепції.

У повсякденній свідомості критерієм істини нерідко вважається визнання більшістю, але, як показує історія, більшістю можуть визнаватися і помилкові твердження, отже, загальне визнання не може бути критерієм істинності. Про це говорив ще Демокріт.

У філософії Р.Декарта, Б. Спінози, Г. Лейбніца істиною пропонується вважати те, що ясно і чітко мислиться, наприклад, «квадрат має 4 сторони».

В рамках прагматичного підходу істиною вважається те, що несе практичну користь. Таких поглядів дотримувався, зокрема, американський філософ У.Джеймс.

З точки зору діалектичного матеріалізму істинним вважається те, що підтверджується практикою. Практика може бути безпосередньою (експеримент) або опосередкованої (логічні принципи, сформовані в процесі практичної діяльності).

Останній критерій теж не можна назвати бездоганним. Наприклад, до кінця 19 століття практика підтверджувала неподільність атома. Це вимагає введення додаткового поняття - «істина для свого часу».