Чому людина говорить про себе в третій особі

Іноді доводиться спілкуватися з такими людьми, звички яких можуть здатися незвичайними, а комусь особливо чутливого - навіть неприємними. До числа таких індивідуальних особливостей, які не всім припадають до вподоби, відноситься і звичка говорити про себе в третій особі, тобто, не «Я піду прогулятися», а, приміром, «Антон піде прогулятися». Чому деяким людям властиво говорити про себе в третій особі і про що це може свідчити?

Причини говорити про себе в третій особі з точки зору психології

У психології існує особливий експеримент, в ході якого його учасники розповідають про себе, говорячи від першого, другого чи третьої особи і в однині або множині. При цьому вони з подивом відзначають для себе, як змінюється їхнє ставлення до того, про що вони розповідають, і самовідчуття в залежності від того, від якої особи вони говорять.

Так от, якщо учасник експерименту говорить про себе в третій особі - тобто, замість займенника «Я» використовує «Він / Вона» або називає себе по імені - йому стає як ніколи легко жартувати над собою. Крім цього, така форма донесення інформації до співрозмовника дозволяє максимально чітко і щиро заявити про свої справжні наміри і інтересах. Справа в тому, що, говорячи таким чином, людина бачить ситуацію як би з боку і не відчуває себе емоційно залученим до неї, залишаючись в той же час максимально зібраним і зосередженим.

Чому люди говорять про себе в третій особі - як вони самі думають?

Навколишні людей, які часто говорять про себе в третій особі, нерідко вважають, що така звичка свідчить про надмірно завищеною самооцінці. Іноді це припущення не так вже й далеко від істини. Деякі люди, які говорять про себе саме так, дійсно упиваються власною важливістю і значимістю, відчуваючи себе чи не всемогутніми. Нерідко це може бути властиво високопоставленим персонам- деколи вони говорять про себе не тільки в третій особі, але і використовують державне «Ми».

Однак у більшості випадків те, що людина говорить про себе як би з боку, використовується ним саме для вираження іронічного ставлення до самого себе. Можливо, йому було б ніяково розповісти щось від першої особи, тоді як говорячи про себе, як про когось сторонньому, він немов би знаходиться поза ситуації. Одночасно така манера викладу інформації про себе дозволяє як би знизити градус відповідальності, немов перекладаючи її на іншу людину, про який йде мова. Таким чином, ця звичка може свідчити і про невпевненість у собі і навіть комплексі неповноцінності.

У будь-якому випадку, люди недосконалі, і в кожного з них має бути право на маленькі особливості характеру, наприклад, такі як звичка говорити про себе точно про когось іншого.