Хто такий "вічний жид"

Існує версія, що «вічний жид», прогнавши Христа від стін свого будинку, знущально запропонував йому відпочити на зворотному шляху, маючи на увазі, що якщо він дійсно Син Божий, то воскресне і після цього зможе відпочити. Христос спокійно відповів, що він продовжить свій шлях, а й Агасфер буде вічно йти, і не буде йому ні смерті, ні спокою.

За легендою, раз на 50 років Агасфер іде до Єрусалиму, сподіваючись вимолити прощення у Гробу Господнього, але при його появі в Єрусалимі починаються найсильніші бурі, і «вічний жид» не може виконати свій задум.

Виникнення легенди про Агасфері

Історія Агасфера не має ніякого відношення до Біблії. Так і з`явилася вона набагато пізніше. У Західній Європі різні варіанти легенди з`явилися лише в 13 столітті, а сам термін «вічний жид» - в 16-17 століттях. Мабуть, з цього часу Агасфер перетворився на своєрідний символ всього єврейського народу, розсіяного по Європі, мандрівного і переслідуваного.

Образ Агасфера у світовій літературі

Образ Агасфера постійно зустрічається у творах світової літератури. Про нього намагався писати Гете (правда, його задум так і не був втілений в життя), він згадується в романі Потоцького «Рукопис, знайдений у Сарагосі». Широку популярність здобув авантюрний роман Ежена Сю «Агасфер». Олександр Дюма присвятив цьому персонажу роман «Ісаак Лакедем». Згадується Агасфер і в трагедії Карла Гуцкова «Уріель Акоста». У Росії про Агасфері писав Василь Андрійович Жуковський в незавершеним поемі «Мандрівний жид», створеної під впливом німецьких романтиків.

У ХХ столітті до образу Агасфера зверталися багато всесвітньо відомі письменники, в тому числі, Редьярд Кіплінг (новела «Вічний Жид»), Гійом Аполлінер (новела «Празький перехожий»), Хорхе Луїс Борхес (новела «Безсмертний»). «Вічний жид» з`являється навіть у романі Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності».

У російській літературі ХХ століття з`являється ряд зовсім несподіваних трактувань образу Агасфера. Приміром, у романі братів Стругацьких «Обтяжені злом, або Сорок років потому» фігурує якийсь Агасфер Лукич, який діє під виглядом страхового агента.

Остап Бендер у романі Іллі Ільфа і Євгена Петрова «Золоте теля» розповідає історію про Вічного Жида, що побажав помилуватися красою Дніпра, але пійманому і вбитого петлюрівцями. У повісті Всеволода Іванова «Агасфер» з`являється якийсь богослов з Гамбурга, що розповідає, що це він, мріючи про славу та багатство, придумав легенду про Агасфері і, несподівано для самого себе, перетворився на справжнього Агасфера.

Йдуть століття, а «вічний жид» продовжує мандрувати якщо не по реальному світу, то, принаймні, по сторінках світової літератури.