ЩО таке гомеричний регіт

Основне значення виразу «гомеричний регіт» - шалений, гучний і нестримний сміх. У своїх літературних творах словосполучення вживали Оноре Де Бальзак («Бюрократія») і Олександр Дюма («Двадцять років потому»). У російській літературі вираз зустрічається у Льва Толстого («Отроцтво»), а у Федора Достоєвського один з героїв викликає у зборів гомеричний сміх («Повзунків»).

Живопис зображує Гомера автором серйозного стилю

Вираз з`явилося завдяки творам давньогрецького поета Гомера, «Іліаді» і «Одіссеї». Античний автор вдавався до висловом двічі, розповідаючи про сміх богів, потішаються над комічної сценою, і втретє, описуючи, як шанувальники Пенелопи сміялися, перебуваючи під впливом богині Афіни.

Словосполучення в різних мовах

Аналогічний фразеологізм присутній в англійській мові. Імовірно вираз було запозичене з німецької мови, куди, у свою чергу, прийшло з французької мови, де воно зустрічається в «Записках баронеси Оберкирх». Твір належить до 1780.

Первісний зміст виразу

У Гомера фразеологізм, від якого відбулося відомий вислів, використовується в більш вузькому значенні. Під ним мається на увазі тільки сміх богів або регіт, викликаний в людях божественною силою.

Вираз «гомеричний регіт» може наштовхнути на думку, що Гомер, як автор, часто писав про смішне, і це не більше ніж оману щодо нього як поета сатиричного або іронічного. Для Гомера взагалі не було властиво використовувати гумор як літературний прийому. Для автора давньогрецького епосу теж не дуже властиво опис сцен веселощів.

Аристотель пише про Гомера, як про поета серйозного стилю.

Хоча всякого роду дурість рясніє в «Іліаді», гомеричне безумство приносить не стільки веселощі, скільки страждання і горе. Трагедія переслідує по п`ятах героїв Греції та Трої, і гомерична «комедія» залишається важкою для розуміння.

Невеселий епос Гомера - це той рідкісний і доблесний випадок в європейській літературі, коли повергнутий ворог не викликає сміху. Рідкісні випадки опису комічних епізодів виступають на загальному трагічному тлі і тільки підкреслюють драматизм і гіркота повествуемих подій.

У тих рідкісних випадках, коли мова йде про сміх, це нездоровий і нещасливий сміх. Особливо властивий для Гомера зневажливий саркастичний сміх, викликаний фізичним недоліком. В одній зі святкових сцен в «Іліаді» сміх інших богів викликає Гефест, відомий своєю кульгавістю і грає роль виночерпия на загальному бенкеті.

В легендах і міфах Древньої Греції бог-коваль часто постає комічної фігурою, клоуном. Але Гефест Гомера НЕ гротескний і не є посміховиськом.

Інший випадок, що викликав сміх богів - незручне становище, в якому опинилися Афродіта і Арес, залишившись наодинці, але викриті Гефестом. Перелякана і долає почуттям провини пара, що потрапила в пастку, спритно розставлену майстерним майстром і чоловіком Афродіти, змушує інших олімпійських богів голосно реготати. Але сам Гомер зазначає, що йому не смішно.

Коли Гомер згадує про сміх шанувальників Пенелопи, він знову використовує стало відомим вираз. Це сцена, в якій замаскований під жебрака Одіссей б`ється з огрядним чоловіком, свого роду місцевим «хлопчиком на побігеньках» Іром. Це послане богинею Афіною розвага викликає в натовпі женихів вибух нестримного сміху. У цьому сміху є і жорстокість, бо повержений Ір довго б`є землю п`ятами. Це самий зловісний сміх з усіх, описаних Гомером.

У своєму первинному значенні вираз «гомеричний регіт» містить протиріччя, адже Гомер був далекий від гумору. Лише з часом воно набуло свій сучасний сенс.